Віталій Малахов
Директор та художній керівник Київського академічного Театру на Подолі.
Режисер із багаторічним досвідом роботи, що зміг створити власний успішний та професійний колектив. Активно запрошує до постановки у своєму театрі молодих та амбітних колег.
Велику роль у роботі приділяє не лише якості та смисловій наповненості вистав, а й зовнішньому позиціюванню театру.
Разом із проектом “Театр 360 градусів” створили першу в Україні кіноверсію вистави, що вже транслюється не лише онлайн та на театральних сценах, а й у популярних мережах кінотеатрів.
Ви керуєте успішним та популярним театром. Що порадили б молодими режисерам, які бажають заснувати власний професійний колектив?
Якщо ви хочете робити театр, то треба робити театр. І все (сміється). Коли я навчався в театральному інституті, у нас було коло людей, яких об’єднували спільні інтереси. Ми робили різні проєкти, ставили вистави. Після закінчення інституту мені поталанило: я почав працювати в Театрі російської драми з групою, яку зібрав сам. Потім був Театр естради, а далі – Театр на Подолі. Тому не потрібно чогось чекати. Треба робити. І головне пам’ятати, що тобі ніхто нічого не винен.
Ви успішний режисер, який здійснив постановки багатьох вистав. Чи маєте якісь особливі принципи, яких дотримуєтеся при постановці? Чому надаєте перевагу під час роботи з акторами?
Я дуже люблю працювати з акторами. Пройшов певні щаблі у своїй творчості. Будучи молодим студентом, більше надав значення формі. Робив театральні колажі, де грали всього Шекспіра за один вечір. У 2002 році я зробив для компанії “Бенюк і Хостікоєв” інсценування Стейнбека «Про людей і мишей». Саме з того часу почалось моє захоплення хорошим текстом. Зараз для мене різні психологічні знахідки більш цінні, ніж якісь трюки. Та я вважаю, що театр зараз дуже наблизився до інсталяцій, перформансів. Але це сьогодні. Завтра все може бути інакше. У мене є декілька принципів, яких я дотримуюсь при виборі драматургії. Якщо вони присутні у п’єсі, то навіть не торкаюсь до неї. По-перше, це заклик до будь-якого геноциду. По-друге, я не вважаю мат ознакою актуальності. Більше мене цікавить актуальність мислення та його форм. За своє життя я кілька разів робив постановки і для спонсорів, і до певних подій та дат. А зараз можу дозволити собі всі вистави робити для себе, і дуже сподіватись, що це сподобається ще комусь.
Про театр
Після закінчення інституту мені поталанило: я почав працювати в Театрі російської драми з групою, яку зібрав сам. Потім був Театр естради, а далі – Театр на Подолі. Тому не потрібно чогось чекати. Треба робити. І головне пам’ятати, що тобі ніхто нічого не винен.
Ваш театр має досить сильне зовнішнє позиціювання. Ви популярні в соціальних мережах, а на сторінці Twitter театру навіть спілкуєтесь від власного імені. Які маєте ідеї щодо подальшого розвитку у сфері діджиталізації?
Ми популярніші навіть більше, ніж ви сказали – маємо фанатські сторінки-двійники, саме такою є сторінка в Twitter. Є також дубль-сторінки у фейсбуці.
Але і ми активні у соцмережах. Разом з агенцією «Театр 360 градусів» ми зробили пробний фільм «Камінний господар» за Лесею Українкою, присвячений до її 150-річчя. Домовились із Держкіно, що у всіх великих містах України пройде показ цього фільму. Онлайн-роботі театру я приділяю велику увагу. Буквально вчора навіть хвалив нашу піар-менеджерку Ольгу Усачову та завідуючу літературною частиною Оксану Прибіш , тому що вони зробили дуже хороший сайт та контент для соцмереж, який цікаво читати. У нас дуже хороша команда. Сподіваюсь, що завдяки агенції «Театр 360 градусів» ми ще трішки прискоримось у розвитку.
Про роботу онлайн
Онлайн-роботі театру я приділяю велику увагу. Буквально вчора навіть хвалив нашу піар-менеджерку Ольгу Усачову та завідуючу літературною частиною Оксану Прибіш , тому що вони зробили дуже хороший сайт та контент для соцмереж, який цікаво читати. У нас дуже хороша команда.
Як відбувалась діяльність Вашого театру під час карантину?
У нас є кілька вистав, які ми транслювали онлайн. Під час карантину у нас повним ходом йшли репетиції. Невеликими групами – було дозволено зібрання до 20 людей. Придбали потужний озонатор повітря та у кожній гримерці розмістили маленькі озонатори. Ось так ми працювали. Але, звичайно ж, бувають моменти, коли хворіють актори.
На сьогоднішній день Театр на Подолі – це перший завершений проєкт модерного театру незалежної України. Фасад театру викликав різні почуття та думки в людей. Як особисто Ви ставитесь до цієї метаморфози?
Театральна архітектура взагалі специфічна. Я вважаю, що театри треба будувати з нуля А якщо немає такої можливості, то краще перебудувати. Головне – хотіти зробити театр, бо, на мою думку, театр – це не цегла. Наш Театр на Подолі майже 30 років був пересувним. Ми грали у різних містах України та за кордоном. Що стосується зовнішнього вигляду будівлі, то хотів би, щоб вона була трішки іншою. Я бачив різні архітектурні форми. Наш уявляв собі зеленим будинком округленої форми, який ніби виростає з гори. Але я не архітектор, а вони вважали, що так буде краще. І премії, які ми отримали безпосередньо вже після будівництва, свідчать про те, що архітектори мали рацію. Ось у внутрішньому оформленні я брав найактивнішу участь і цим дуже задоволений. Кожен квадратний метр інтер’єру театру створений для комфортної роботи працівників і задоволення глядачів.
Про будівлю Театру на Подолі
Головне – хотіти зробити театр, бо, на мою думку, театр – це не цегла. Наш Театр на Подолі майже 30 років був пересувним. Ми грали у різних містах України та за кордоном. Що стосується зовнішнього вигляду будівлі, то хотів би, щоб вона була трішки іншою.
Якої Ви думки щодо копродукції? Чи відвідуєте вистави колег з інших театрів?
Останнім часом не відвідую взагалі, бо знаходжусь на всіх крайніх позиціях щодо ризику захворіти на COVID-19. Тому зараз намагаюсь не ходити в дуже людні місця. Але дивлюсь вистави по телебаченню, багато спілкуюсь. Люблю всіх молодих режисерів, які у мене робили постановки і будуть робити у наступному році.
Які прем’єри плануються зараз у Вашому театрі? Чи працюєте над чимось новеньким?
27-28 лютого у нас на малій сцені буде прем’єра вистави «Вбити не можна розлучитися» за Даніелем Глаттауером, режисеркою якої є Поліна Медведева. Крайня прем’єра Нової сцени – вистави «Навігатор» була у Тамари Трунової. Також ми хочемо до кінця сезону випустити п’єсу «Переклади» Брайана Фріла. Працюватиме над нею Кирило Кашліков. Я також маю деякий матеріал у розробці. Зараз ми робимо відкриту сцену за театром. Сподіваюсь, що наприкінці квітня ми її відкриємо виставою «Сон літньої ночі» за Шекспіром. Окрім цього, ми отримали дозвіл на постановку «Марсіанських хронік» за Реєм Бредбері й дуже активно зараз над нею працюємо.
Про мрію
Я хотів би, щоб усе змінилось на краще, щоб усі були здоровими. Сьогодні кожен підлаштовується під незвичний ритм та форму життя. Коли людина знервована і роздратована, то вона не готова до відвідування театру, бо до нього мають ходити спокійні та гармонійні люди.
Яка у Вас мрія?
Я хотів би, щоб усе змінилось на краще, щоб усі були здоровими. Сьогодні кожен підлаштовується під незвичний ритм та форму життя. Коли людина знервована і роздратована, то вона не готова до відвідування театру, бо до нього мають ходити спокійні та гармонійні люди. На щастя, це потроху відбувається .
Яким, на Вашу думку, має бути сучасний український театр?
Що значить «має бути»? Він не має бути, він уже є. Український театр є, він існує. Вважаю, що не потрібно намагатись штучно зробити його якимось іншим. На майбутнє я планую зібрати основних молодих режисерів, які ставили у нашому театрі, та зробити показ їх вистав. А потім провести круглий стіл, щоб на основі цих вистав обговорити, які риси притаманні українському театру.
Автори: Юлія Ганущак, Микола Циганюк
Сподобалось інтерв’ю? Підтримайте театральний журнал MIZANSCENA! Ми працюємо завдяки Вашій підтримці!
- 20 гривень – вартість однієї чашки кави;
- 50 гривень – вартість одного тістечка.
Подякувати за інтерв’ю:
