“Наше завдання – втілювати палітру глядацьких запитів” – Олександр Книга

Фестиваль Мельпомена Таврії проходить у Херсоні вже в 23-тє. Як виникла ідея фестивалю та які його головні здобутки за ці роки?

На Херсонщині вже давно існував музичний фестиваль “Таврійські ігри”. Всі його знають, адже музична індустрія України починалася саме з нього. Я був в організаційному комітеті цього фесту, допомагав Миколі Баграєву. Певні театральні речі там теж відбувалися. Ми робили карнавали, театралізовані перформанси. На той час я дуже хотів створити свій театральний фестиваль. Тому вмовив Миколу Георгійовича допомогти мені. Першу “Мельпомену Таврії” ми провели за рахунок “Таврійських ігор”. Микола Баграєв допоміг мені зі спеціалістами – режисером, адміністраторами. Всього було лише 10 театрів. Працювали на два міста – Херсон і Миколаїв. Ось так ми стартували. Потім Микола Георгійович сказав, що він нам надалі допомагатиме, але ми мусимо вирушати в самостійне плавання. Тому другий фестиваль робили власними силами. Було важко, не було фінансування. Я навіть звертався до знайомого банкіра за допомогою. Позичив у нього велику суму, а після проведення фестивалю ще цілий рік повертав кошти. Але ось так народилася наша Таврійська “Мельпомена”. Наші здобутки – це, в першу чергу, коло друзів. За ці роки у нас з’явилося багато спільних проєктів. Ми запрошували колективи з різних країн, зав’язались нові знайомства. Тепер їздимо на гастролі один до одного, робимо спільні проєкти, не зважаючи ні на що. Вдалося втілити у життя таку культурну дипломатію. До прикладу, вже на 20-му фестивалі у нас було 63 колективи з 15 країн світу! Можете уявити собі масштаб?!

Херсон у фестивальні дні перетворюється на величезний театральний майданчик. Вистави йдуть скрізь: на всіх сценах театру Куліша, у лісовому театрі, парках міста, храмах, розвалених історичних будинках і навіть у пустелі!

Протягом всього існування фестивалю Ви стали свідком розвитку театрального мистецтва України і зарубіжних партнерів. Які, на Вашу думку, основні зміни та тенденції театру зараз?

Я пам’ятаю роки, коли ми приймали на фестиваль всіх. Були театри дуже слабкі. До прикладу, не можна порівнювати театр з маленького провінційного містечка, який працює в певних умовах, з обмеженою кількістю глядачів і можливостей, з театром столичним. Фестиваль давав великий поштовх. Адже театри, які привозили слабкий продукт, бачили рівень інших і намагались досягнути його самі. Зав’язувались знайомства між режисерами та директорами, що не менш важливо. Ми першими на Мельпомені посадили за круглий стіл українських драматургів та режисерів. Безумовно, ми слідкували і за театрами. Запрошували міжнародних партнерів і мали змогу спостерігати як розвивається середньостатистичний театр в інших країнах. Ось ми завжди ставили в приклад іншим Польщу. Там величезні кошти завжди виділялись на мистецтво. У кожному місті десятки театрів, навіть у найменших містечках. Багато театральних майданчиків, завжди є свій глядач. Але сьогодні в них теж змінилась ситуація і не в кращий бік. Зараз польські театри розповідають про відсутність коштів та інші речі. Ми завжди кажемо, що десь краще, ніж у нас. Але це не так. Насправді, у всіх багатих чи бідних країнах на мистецтво та культуру дивляться лише коли це вигідно політиці або ще чомусь. Це та тенденція, яку я для себе помітив за останні роки. Скрізь складно. Скрізь треба щось доводити, переконувати, воювати за глядача. Я прийшов до театру 30 років тому. Тоді ми грали вистави для 10 людей в залі. А сьогодні у нас є 7 сценічних майданчиків у театрі. Ми граємо з повними аншлагами. Інколи 3-4 вистави відбуваються паралельно. Це говорить про те, що ми поламали систему. Фестиваль у цьому дуже допоміг. Колись я прочитав у Табакова, що театр має бути як супермаркет: кожен має знайти щось на свій смак. Поступово ми свій театр робили саме таким. У нас є експериментальна сцена; сцена під колом, де грають лише моно-вистави; сцена під дахом, де грають сучасну драматургію; велика сцена, на якій відбуваються масштабніші вистави чи мюзикли; театр-кафе; сцена просто неба – “Театральний дворик”; сцена у лісі. Ми самі інтуїтивно зрозуміли, що глядачам потрібна різноманітність.

23-я Мельпомена Таврії стартує вже 3-го вересня. Що нового в умовах пандемії запропонують організатори для учасників та глядачів цьогоріч?

Я кожного дня відчиняю двері театру і відчуваю, як люди скучили, як вони біжать на вистави. Не можу сказати, що ми втратили глядача через пандемію. Ми працювали весь час, намагались адаптуватись під обставини. Грали на вуличних майданчиках, у лісовому театрі. До речі, коли ми оголосили прийом заявок на цьогорічний фестиваль, їх було дуже багато. Театри самі скучили за спілкуванням. Адже театральне мистецтво не може існувати без глядача, без обміну енергією. Обрали ми цього року 40 різних за смаком вистав. Але намагались обрати все найкраще, що з’явилося за пандемічний рік у театрах України та зарубіжжя. Гостювати у нас будуть столичні колективи: Дикий театр, театр на Лівому березі, театр Франка, Молодий театр, Малий театр, Театр «Актор»… Також приїдуть багато обласних театрів. Зараз активно відновлюємо зв’язок з театром Португалії. До речі, в інтернет-мережі нас знайшов театр з Іраку. Хочуть до нас привести виставу про голодомор. Ми зараз докладаємо певних зусиль, щоб вони до нас приїхали. Тому 23-я “Мельпомена Таврії” порадує всіх різноманіттям та якісним театральним продуктом.

Організація фестивалю «Мельпомена Таврії 2021» відбудеться у співпраці з УКФ. Цього року багато цікавих театральних проєктів не пройшли конкурсний відбір на грантову підтримку. Можливо, поділитесь секретом: як написати проєкт, який точно пройде конкурс?

За всі роки існування співпраця з УКФ у нас відбувається вдруге. Все залежить від якості поданого проекту. Від умов, які висуває УКФ. Ми подавали у цьому році чотири проєкти, та пройшов лише один. У нас був потужний проєкт у співпраці з Міжнародною антинаркотичною асоціацією. Вистава називається «Моя хата скраю…». Навіть не вигравши, ми його реалізували. Не пройшли відбірковий тур лише тому, що були проблеми з документами. Тому складно щось радити. Порада може бути єдина – дуже уважно вивчати вимоги, які закладені у положенні і прописувати класні ідеї.

У 2020 році Ви стали головою Євразійської театральної асоціації. Розкажіть докладніше, які можливості дає це об’єднання для театральних діячів.

Два роки тому я був головою журі на театральному фестивалі в Стамбулі. Там були присутні 7 країн, в основному з Азії та частково з Європи. Виникла ідея створити Євразійську асоціацію. Азійські країни в плані розвитку театрального мистецтва дивились на нас як на взірець. Тому ми створили асоціацію та зареєстрували її. Нам виділили приміщення в культурному центрі. Офіс знаходиться в Стамбулі. За рік пандемії до нас долучилась вже 21 країна, від Португалії до Індії. Місяць тому ми провели першу асамблею, прийняли положення. Зараз йде робота над створенням від кожної країни певної бази: режисерської,  акторської, художників, обміну, створення фестивалів. Потрохи намагаємось розворушити театральний світ. Ми відкриті до співпраці і до нас можна долучитись, адже ми в пошуку молодих і потужних режисерів, акторів та художників.

Чи плануються після фестивалю якісь інші цікаві проєкти?

Пандемія не дала нам змогу реалізувати проєкт із Португальським театром. Ідея була в тому, щоб поставити в Україні одну з португальських легенд. Режисер, художник та композитор приїхали б з Португалії та працювали би з нашими акторами. В нас навіть були заплановані гастролі в Іспанії та Португалії, адже легенда об’єднує ці дві країни. Зараз ми повертаємось до цієї ідеї. Шукаємо кошти, щоб її реалізувати. Також отримали запрошення на фестиваль до Стамбулу в жовтні. Будемо представляти Україну. Загалом, чимало різних запрошень, але в нашому театрі невелика трупа. У нас багато сценічних майданчиків, ми весь час працюємо на свого глядача. Ну і змушені заробляти кошти, адже держава утримує лише штатний персонал. На утримання приміщення, на оплату комунальних послуг ми мусимо заробляти самі. Тому зараз важко викроїти трохи часу для поїздок, але це дуже потрібно. Все ж намагаємось доїхати до найвіддаленіших точок, куди нас запрошували, щоб нести культурну дипломатію та розповідати про Україну. Намагаємось запрошувати до себе, закохувати в наш край.

Яким має бути сучасний український театр?

Він повинен бути різноманітним. Різнобарвним. Театр не може бути моно. Кожен має зайняти свою нішу. Зазвичай, театр в обласних центрах лише один. Тому наше завдання – втілювати палітру глядацьких запитів. Це важко і складно. Треба підтримувати молодих режисерів. Я даю можливість поставити в своєму театрі дипломні вистави режисерам-випускникам мистецьких вузів, даю можливість їм реалізувати свої творчі здібності. А це дає можливість мені бачити, що з’являється нового і цікавого на театральній мапі. Тому чим різноманітнішим буде зараз театр, тим він буде цікавішим для глядача.

---

Автори: Юлія Ганущак, Микола Циганюк

---

Сподобалось інтерв’ю? Підтримайте театральний журнал MIZANSCENA:

• 20 гривень – вартість однієї чашки кави;
• 50 гривень – вартість одного тістечка.

Ми працюємо лише завдяки Вашій підтримці!