“Театр – це мій стиль життя” – Ніна Ніколаєва

Ніна Ніколаєва

Заслужена артистка України, актриса Рівненського обласного академічного театру.

Старуня, Маруся Чурай, Столітня Війна, Мірандоліна – ці та ще багато різнопланових персонажів, Вона майстерно втілює на великій сцені.

Професійна та майстерна актриса, чудова мама, педагог і чуйна та ніжна жінка.

Театр для кожного різний: для когось це сенс життя, для когось просто хобі, а для когось заробіток. Що театр для Вас та яку роль він відіграє у Вашому житті?

Театр посідає велике місце у моєму житті. Це основна частина мого свідомого життя. З театром я познайомилась вже дорослою. Коли була маленькою, то я не бачила вистав і не знала що таке театр. Театр – це моя професія, це стиль життя. Це моє захоплення. Він впливає на мене здорово: дозволяє вивчати себе, працюючи над роллю. На карантині я дуже захопилася психологією, тому що це потрібно і в моїй професії, і взагалі для життя.

У період карантину багато кого хвилює питання: чи житиме театр та чи потрібен він взагалі? Я зрозуміла, що театр – важливий. Він житиме. Він живе вже багато століть. Це своєрідна терапія для людей, очищення і покращення настрою. Ті люди, які працюють в театрі, так само отримують процес очищення від стресу, від життєвих перипетій. Це професія, яка дозволяє стати трохи кращою, ніж ти була. Ось таке місце займає театр у моєму житті.

Чи пам’ятаєте Ви свою першу в житті роль? Чим вона запам’яталась та як на Вас вплинула?

Перша роль була у дитячому садочку. Це була роль курочки Ряби. Я навіть говорила якісь слова, що треба врятувати всіх курочок, на яких хоче напасти лисичка (сміється). Це було перше цікаве та смішне знайомство із публічним існуванням.  Мені сподобалось. У мене було відчуття такого куражу. Напевно, десь воно у моїй підсвідомості все ж відклалося. Мені хотілося бути на публіці. Мене це не лякало, а навпаки – подобалось.

Якщо говорити про роль, яка вплинула на вибір моєї професії, то вона була в інституті. Коли я була дитиною, то я більше співала і танцювала. Ми не робили якихось театральних постановок. Я багато читала. Вже в інституті мене дуже зачепила власна режисерська робота – «Діалог, якого не було». Я вчилася на режисурі, це дуже вплинуло на вибір моєї професії. Мені було цікаво щось ставити.

Про театр

Я зрозуміла, що театр – важливий. Він житиме. Він живе вже багато століть. Це своєрідна терапія для людей, очищення і покращення настрою. Ті люди, які працюють в театрі, так само отримують процес очищення від стресу, від життєвих перипетій. Це професія, яка дозволяє стати трохи кращою, ніж ти була. Ось таке місце займає театр у моєму житті.

У Вашому творчому житті було багато ролей. Яка з них до вподоби Вам найбільше? А яка з них була найважчою?

Звичайно, знаковою моєю роботою є роль Старуні із «Останнього строку». Тому що на початку моєї роботи в професійному театрі, ще юною мені випало зіграти дорослу героїню, якій 84 роки, а це набагато більше, ніж було мені тоді. Якось приїхав один режисер і розповів цікаву історію про талановитого актора, якому теж довелося зіграти роль старого чоловіка на початку кар’єри. Але потім у нього були слабші ролі. І людина ніби зламалась, тому що не могла досягнути того певного рівня.

Я скажу, що моя роль Старуні вплинула на мене позитивно. Вона не є мірилом того, що я досягла певного рівня і далі вже не можу. Кожна роль – це зовсім інша історія. Я рада, що мені так пощастило на початку. Це допомогло мені розкрити своє вміння, і режисери, які приїжджають, можуть побачити мене ось такою. І що не довелося чекати багато років для такої ролі. Щоразу, коли ми граємо цю виставу, я оцінюю свою героїню по-новому, приміряю власні сили. Ця роль була однією із найпотужніших. Але чи вона була найулюбленішою?

Я люблю багато своїх ролей. В основному, я люблю партнерську роботу. За процес, який відбувається у виставі, я люблю багато ролей. Буває часом, що вистави списують, вони минають, але пам’ять залишається.

Про “Останній строк”

Я скажу, що моя роль Старуні вплинула на мене позитивно. Вона не є мірилом того, що я досягла певного рівня і далі вже не можу. Кожна роль – це зовсім інша історія. Я рада, що мені так пощастило на початку. Це допомогло мені розкрити своє вміння, і режисери, які приїжджають, можуть побачити мене ось такою.

Як Ви працюєте на роллю? Чи є у Вас якісь правила або установки у процесі роботи?

Одна зі звичок – це бути готовою, але не підготовленою. Тобто прочитати роль, всю п’єсу, якусь інформацію про цю п’єсу, але прийти на першу читку як чистий листок. Хоча зараз такий театр, що ніби повинен сам готувати роль, а режисер її тільки шліфує. Але на саму першу читку однозначно треба бути як чистий лист, щоб спробувати відчути, що він хоче. А вже потім, якщо режисер чекає відповіді від актора, тоді пропонувати власний малюнок.

Існує думка, що актор –  це «раб» режисера. Чи справді це так, на Вашу думку? Які особливості якісної співпраці у роботі над виставою?

Я скажу, що актор не раб, але людина слухняна. Моя режисерська освіта трохи, можливо, заважає бути повністю слухняною та відданою. Є ж навіть такий анекдот: якщо людині якоїсь творчої професії, яка вчиться в інституті сказати: «Біжи!», –  то якщо побіжить – це актор, а якщо запитає навіщо – значить режисер (сміється). Тобто наша режисерська освіта трохи зупиняє. Ми більш вимогливі, тому ми  не можемо бути тими відданими «рабами». Ми вже трохи знаємо, як воно може бути. Це часом заважає, а часом і допомагає. Заважає, коли пропонують щось нове, а ти цього не пробував і зразу насторожуєшся. А допомагає, якщо ти відчуваєш, що ти можеш допомогти сам режисеру. Тому я хотіла б, щоб актори були не «рабами», а вірними слухняними товаришами. Бо раб носить за собою камінь в душі. Він не відчуває свободи. Хай актори не будуть «рабами». Хай вони краще будуть співтворцями, але слухняними.

Про актора

Тому я хотіла б, щоб актори були не «рабами», а вірними слухняними товаришами. Бо раб носить за собою камінь в душі. Він не відчуває свободи. Хай актори не будуть «рабами». Хай вони краще будуть співтворцями, але слухняними.

Чи думали Ви колись про зміну професії?

Напевно, що так, думала. Багато людей на сьогодні думає про те, щоб прогодувати себе і свою сім’ю. Зараз театр на тій стадії, що творча реалізація майже неможлива. Період карантину – це заморожений стан. Якщо в акторів немає розвитку, то вони себе відчувають неспокійно. Вони думають, що це може тривати вічно, що потрібно чимось це заміняти.

Окрім театру, я працюю в агентстві «ARTmodels». Я ще не вважаю себе педагогом, адже це надзвичайно складно. Але я пробую ділитися своїм досвідом із дітьми. Звичайно, що я пробую себе у кіноіндустрії. Але поки у мене маленькі діти, то надзвичайно кардинально змінити професію у мене не вийде, адже це вплине не тільки на мене, а й на них. Але думки про власну працю та власну цінність у професії завжди присутні.

У Вас двоє синів, які теж грають у театрі. Розкажіть, як вони туди потрапили? Чи хотіли б Ви, щоб вони займались театром надалі?

Привела, звичайно, я, тому що рано вийшла з декретної відпустки. А дітям потрібна мама, і я часом їх брала з собою у театр. У перших виставах, де вони були задіяні, вони були ще дуже малими, практично слабо ще розмовляли, тому не могли висловити свою думку. Але коли вони трохи підросли, я побачила, що їх це не напружує, їм подобається. Тим більше, що вони заробляють за це справжні гроші, які віддаються їм, на них ніхто не посягає. І вони відчувають, що можуть отримати не тільки задоволення творче, а й матеріальне.

Поки що дітки раді співпраці у театрі. Ролі, які їм дають нескладні: вони по їх віку, у них немає якоїсь трагедії чи ще чогось такого. Моїм синам подобається бути в театрі навіть тому, що там є я. Це додатковий час на наше спілкування. Я за творчі професії. Але якщо вони оберуть інший шлях, то я підтримаю. Я не буду переконувати їх ставати акторами. Якби у мене була можливість обирати, то я б хотіла, щоб вони були музикантами. Але якщо хтось із них захоче бути актором – я допоможу. Це виснажлива професія. Вона виснажлива не самою працею, а періодом очікування. Вона нестабільна, непрогнозована. Це треба мати бажання так жити: без вихідних, без свят.

Мій старший син дуже любить конструювати, гарно малює. Можливо, він став би архітектором. Це теж прекрасна творча професія. Менший син – гарно співає і танцює, пише пісні у своєму маленькому віці. Взагалі, я всім раджу віддавати своїх дітей на різні гуртки, тому що творчість допомагає розвивати не тільки нашу душу, а й розум. Творчість – це прекрасно. Чи стане це їхньою професією? Час покаже.

Про професію

Це виснажлива професія. Вона виснажлива не самою працею, а періодом очікування. Вона нестабільна, непрогнозована. Це треба мати бажання так жити: без вихідних, без свят.

З якими проблемами, на Вашу думку, стикається сучасний театр?

Проблеми в театрі завжди є. В основному, це проблема з відсутністю спеціалістів в певних технічних професіях. Наприклад, нашому театру дуже не вистачає освітлювача. У нас їх всього двоє, і це замало. Від цього страждає якість вистав. Також проблемою є брак можливості запрошувати хороших режисерів. Особливо у період карантину. Це взагалі дуже болюче питання, тому що нові постановки – це фінансове вкладення. Ну і, звісно, проблемою є самовиховання актора. Він повинен бути універсальним: багато читати, співати, танцювати, стояти на голові. Недостатньо тільки вивчити текст. Це має бути дуже пластична психологічно та фізично людина. Ще у нас є брак хороших п’єс. Добре, що у нас є класика, до якої можна завжди звернутися. Але є постійний пошук цікавої драматургії, і це проблема.

Ви віддали служінню театру вже чимало років. А чи є у Вас якесь хобі чи улюблене заняття окрім театру? Що Вас надихає?

Книжки. Я багато читаю. Також я люблю вишивати. Мене навчили бабуся з татом. Це теж своєрідний відпочинок. Ну і, звісно, в інший вільний час – це діти. Це не хобі, це моє життя. Наразі, глибоко розвивати якусь іншу сторону не вийде, тому що я маю бути з ними.

Про проблеми театру

Проблеми в театрі завжди є. В основному, це проблема з відсутністю спеціалістів в певних технічних професіях. Наприклад, нашому театру дуже не вистачає освітлювача. У нас їх всього двоє, і це замало. Від цього страждає якість вистав. Також проблемою є брак можливості запрошувати хороших режисерів. Особливо у період карантину.

Яким, на Вашу думку, повинен бути сучасний театр?

По-перше, він має бути. На високому професійному рівні. Щоб зацікавити глядача нам потрібно робити дуже хороші постановки. Він має бути технічно оснащений. Він має бути цікавий.

Я б дуже хотіла, щоб глядач був такий, як до карантину, тобто весь (сміється). Глядач все одно йде додому іншим: або відпочившим, або розсердженим. Звичайно, я б хотіла, щоб глядач йшов додому з легшим серцем. Щоб він побачив для себе секрет для полегшення власного життя. Щоби після театру глядачу хотілося жити. Щоби його це окриляло.

Про глядача


Я б дуже хотіла, щоб глядач був такий, як до карантину, тобто весь (сміється). Глядач все одно йде додому іншим: або відпочившим, або розсердженим. Звичайно, я б хотіла, щоб глядач йшов додому з легшим серцем. Щоб він побачив для себе секрет для полегшення власного життя. Щоби після театру глядачу хотілося жити. Щоби його це окриляло.

Фото: Анатолій Мізерний.

Автори: Юлія Ганущак, Микола Циганюк

Поширити за допомогою:

Схожі публікації